Художній простір повісті Миколи Устияновича "Месть верховинця" : фольклорно-етнографічні ремінісценції

У статті проаналізовано географічну визначеність території простору села Рожанка, в якому розгортаються основні події повісті. Виявлено, що письменник-романтик у літературному тексті зорієнтувався на фольклорну стихію і традицію, мікротопонімію й рецептивне бачення людиною сільського довкілля. Скласифіковано кілька топосових рівнів: село, гори й ущелини, долини і частково згадувані поза межами топоніми. Встановлено, що локус — образ довкілля, утворює єдність із людиною. У фокус письменника потрапили реальні жителі з відомими в цьому селі прізвищами — Наливайко, Кожан, Медуляк, Дронишинець. З'ясовано значення й роль фольклорно-етнографічних елемен- тів як інтертекстуальних компонентів у творенні тексту повісті. Ремінісценція як найбільш поширена форма міжтекстових зв'язків проявляється у повісті змалюванням стосунків бойків у родині, громаді, ставленні до бідних та сиріт; взаєминами громади й священника, а також зображенні основних занять карпатських мешканців, дотриманні звичаїв та обрядів. Фольклорно-етнографічні ремінісценції повісті на рівні теми виявляються у виваженому підборі епіграфів до кожного з розділів здебільшого з коломийкового репертуару, який і досі побутує в цій місцевості. Зроблено висновок, що письменник точно окреслив місцевість села і подав дійсні конкретні пейзажі. Усе це надає повісті конкретизації самого просторового поняття як локус — образ довкілля у єдності з діями, почуттями та вчинками людини.